Я, Світлана Омельченко, художниця, яка знайшла своє покликання в малюванні після переїзду до Києва. Моє мистецтво — це моя можливість передавати емоції, радість і позитив через наївні образи та гумор. Я люблю працювати в стилі наївного мистецтва. Я часто експоную свої картини в дитячих бібліотеках, де вони знаходять відгук у серцях тих, хто їх бачить. Моє мистецтво — це краплинки щастя, що дарують теплоту та настрій кожному.
Та коли я починала малювати, навіть не уявляла, що це стане невід’ємною частиною мого життя. У мене не було спеціальних матеріалів, лише кілька тюбиків олійних фарб, які віддав друг. Він колись теж захоплювався малюванням, але обрав інший шлях. У мене не було навіть полотен, тож я взяла стару лляну простирадло, порізала його на клаптики і вирішила спробувати.
Першою моєю роботою стали білі гриби. Я навіть не очікувала, що вийде щось вартісне, але результат мені сподобався. У той час я ще не сприймала малювання як щось серйозне, це було просто бажання випробувати себе. Я виклала картину у Facebook, зовсім не думаючи про реакцію. І тут сталося те, чого я ніколи не могла передбачити — мій кумир, Костя Гнатенко, поставив вподобайку та залишив схвальний коментар.
Я була на сьомому небі від щастя! Це було не просто визнання. Для мене це стало поштовхом до дії, сигналом, що я на правильному шляху. Тоді я намалювала хлопчика з квітами, і Костя знову вподобав мою роботу. Його підтримка надихнула мене купити справжні матеріали для малювання: полотна, пензлі, фарби. Відтоді я зрозуміла, що хочу займатися цим серйозно.
Коли моїх робіт стало більше, я набралася сміливості, щоб показувати їх не лише в соцмережах. І знову Костя зіграв ключову роль. Якось він запропонував мені організувати виставку в мистецькому дворику біля закладу, де він працює арт-директором. Це була неймовірна подія для мене. Відчуття щастя, хвилювання та гордості змішувалися в один величезний вихор емоцій.
На цьому моя співпраця з Костею не завершилася. Згодом я подарувала три свої картини іншому закладу, де він також працює арт-директором. Тепер ці роботи прикрашають стіни клубу, створюючи особливу атмосферу. А одного разу я вирішила намалювати портрет самого Кості. Це був мій спосіб сказати йому «дякую» за те, що він підтримував мене від самого початку.
Щоразу, коли ми бачимося, наше спілкування наповнене теплом і взаєморозумінням. Він захоплюється моїми роботами, щиро радіє моїм успіхам і завжди знаходить слова, які надихають мене рухатися вперед. Я відчуваю, що Костя розуміє мене як ніхто інший, адже він теж творча людина. Він пише дитячі книги та вірші, а я малюю у наївному стилі, який йому дуже подобається. Ми обоє створюємо мистецтво, що дарує радість, теплоту і світло.
Наївне мистецтво, яким я займаюся, стало для мене способом передавати найтепліші емоції. Воно відображає моє внутрішнє світло, мрійливість і любов до дитячої щирості. Мій стиль чудово підходить для ілюстрацій дитячих книг, і це ще один аспект, який нас із Костею об’єднує. Його історії та мої картини — це дві сторони одного медальйона, який допомагає людям побачити світ очима дитини.
Сьогодні я можу з упевненістю сказати, що підтримка Кості Гнатенка була ключовим моментом у моїй творчій кар’єрі. Його віра в мене допомогла подолати сумніви і знайти свою дорогу в мистецтві. Я безмежно вдячна йому за це.
Тепер, коли я озираюся назад, розумію, що мій творчий шлях починався з простого бажання спробувати. Але завдяки підтримці людини, яка надихає, я знайшла своє покликання. І якщо мої історії та картини зможуть надихнути когось іншого на власний творчий пошук, я буду щаслива.
Творіть, не бійтеся починати з малого і завжди цінуйте тих, хто вірить у вас. Це — найцінніше.
